Історична довідка

Село розташоване на півдні Вінницької області, за 130 кілометрів від обласного центру. До Тростянця, райцентру – 12 кілометрів. Біля села тече річка Бережанка. В Ободівці її води впадають у річку Берладинку, яка в свою чергу несе потік у Південний Буг. Село розташоване на Подільській височині, тому у рельєфі переважають рівнинні території, які протягом років зазнали руйнівної дії паводків, тому тут трапляються яри, долини, балки.

Точної дати заснування села не знайдено в письмових джерелах, але відомо, що село існувало під назвою Бадівка ще в період володіння Литовським королівством землями Східного Поділля (1385-1569 рр.). У далекі століття канула правда про походження подальшої назви цієї місцини. По одній версії: селом у минулому володіли польські пани Ободівські, за іншою – тут виготовляли ободи для возів, третя, найймовірніша, у тому, що зміна назви пов’язана з особливостями польської та української вимов.

Місцевість, на якій розкинулось село, люди заселили ще у неоліті – 5-3 тисячоліття до н.е., про що свідчать кам’яні знаряддя праці, знайдені у яру Арташино, який знаходиться у південно-східній частині села.

За 3 км від цього яру розташоване урочище Миска. Гора, яка має форму перевернутої миски, у Х-ХІ столітті була частиною слов’янського городища. Вона відгороджена двома валами і широким ровом. Західна та східна частини городища відмежовані глибокими балками. Поблизу Миски знаходиться скіфський курган. З ХІІІ століття Миска слугувала укріпленням для захисту від монголо-татар, а пізніше - постом для козацької варти.

У 2005 році, для збереження природного середовища, створено ландшафтний заказник «Миска» загальною площею 87,7 га. Важкодоступний рельєф та місцезнаходження зумовило збереження різноманітної степової рослинності: бересклет бородавчастий, степова вишня, дика горобина, сон-трава, занесених до «Червоної книги».

З літературних джерел відомо, що у першій половині ХVІІ століття Ободівка була великим містечком і входила до Брацлавського воєводства. Мандруючи Поділлям, у червні 1654 року, Булос ібн аз-Заїма аль-Халебі (Павло Халебський) залишив у своїх спогадах запис:

«Ми виїхали з Жабокрича: панотці в ризах з корогвами провели нас за місто, як це у них заведено. Дорогою ми проїздили через велику річку. На ній пороблено шлюзи для збирання риби та води для млинів, і ми тому вельми чудувалися.

Проїхавши дві милі, ми дістались до міста, значно більшого і кращого тих, які вже поминули, ім'я йому – Ободівка. Воно має чимале високе укріплення. Ми в'їхали таким же чином, як вже розповідалося, мостом над ставком у середмісті. Назустріч нам вийшли, за звичаєм, панотці в ризах, з хрестами і корогвами, а також урядовці міста і все його населення, навіть діти та жінки. У місті стоять дві дерев'яні церкви: в ім'я Успення Богородиці й Святого Михайла, величні та високі, з банями та дзвіницями, що привертають увагу ще звіддалеки. Нам траплялося відвідувати пишні церкви зимові і літні, з численними скляними вікнами, які тішать око; їх збудовано нещодавно, вже за гетьмана Зіновія Хмеля (хай продовжить Господь життя його!). На честь найшанованіших святих у козаків даються імена, як чоловікам, так і жінкам. Священики ж їхні мають особливий знак: вони носять ковпаки з чорного сукна з чорною опушкою, які не відрізняються від оксамитових. У багатих панотців ковпаки з чорного оксамиту і з соболиним хутром. Протопіп носить суконний капелюх з хрестом; багаті – чорний оксамитовий. Перед архієреями вони стоять простоволосі,так само і в церкві.

Ми вирушили з Ободівки в середу вранці 14 червня і їхали поміж садами, яким нема кінця-краю, і річками праворуч і ліворуч. Розмаїті посіви заввишки в людський зріст розливалися на всі боки, наче величезне море...»

У 1654 році в Ободівку приїздили представники російського уряду для приведення населення до присяги на вірність Російській державі. Під час російсько-польської війни 1654-1667 рр. та повоєнні роки село неодноразово зазнавало нападів турків та татар. 6 січня 1654 року в Ободівку, сотенне місто Брацлавського полку, в підкріплення полякам, прибув Менглі-Гірей з величезними полками і одразу вислав тисячу кінних на обслідування місцевості і виявлення місцезнаходження військ Богдана Хмельницького. Менглі-Гірей перетворив населений пункт на свою резиденцію. 14 січня сюди приїздив з великою свитою і конвоєм гетьман коронний з Тростянця для обговорення військових дій проти козаків і просив щоб Менглі –Гірей заборонив своїм татарам спустошувати союзні польські території.

Не дивлячись на руйнування, які були спричинені війнами, у другій половині XVII- на поч. XVIII століть Ободівка залишалась багатолюдним містечком. Територія ця була власністю князів Збаразьких, далі – Януша Вишневецького, Коротких, Любомирських. Основним заняттям населення було землеробство. Розвивалися різні промисли – гончарство, чинбарство, кушнірство, ткацтво. Ободівські ткалі славилися своїми барвистими вовняними килимами.

У 1718 році селище належало Йосифу Потоцькому. У 1786 р. разом із сусідніми селами продане Станіславу Потоцькому за 2754000 злотих, а в 1787 – Каетану Собанському, за 2877249 злотих. Маєток Собанських загальною площею налічував 16 тис. десятин землі.

Собанські оселилися в Ободівці на 130 років. Цей рід, герба Юноша, походив з Собаніце, що знаходиться у Мазовії. У ХVII столітті Собанські належали до дрібної шляхти, а у XVIIІ у їхній власності були значні маєтності східних воєводств Речі Посполитої. Собанські займали високе становище у суспільстві і приймали активну участь у різних історичних подіях.

На пагорбі, у лісовому затінку, було зведено величний палац. Коли розпочалось будівництво палацу невідомо, та ще у 1930-х роках на палаці знаходилась мармурова табличка з написом польською мовою: « 1800 Будинок цей збудував Михал Собанський Фелікс Собанський для нащадків добудував 1900».

На початку ХІХ століття господиня палацу Вікторія Собанська запросила вже відомого на той час паркобудівника, ірландця Діонісія Мікклера для оформлення території біля будинку. Навколо палацу, на основі природного лісу, ним було розбито парк площею 17 га. З Порицька Володимирського повіту привезено оранжерею. Тоді ж у парку були встановлені мармурові статуї, кам’яні лави, ортогональний та прямокутний столики. Наприкінці ХІХ століття садиба з парком була обмурована огорожею з трьома металевими брамами. Наряду з багаточисельними господарськими будівлями у парку збудовано парники, а поряд розбито фруктовий сад та виноградники. Тоді ж в парку висаджено екзотичні рослини, в тому числі каркас, або залізне дерево, софора японська, дуб червоний, павія жовта. В східній частині садиби насаджено п’ять пірамідальних дубів різного віку, які символізують п’ять поколінь роду Собанських, мешкаючих в Ободівці.

У 1812 році Собанські виклопотали для Ободівки право називатись містечком і широко розгорнули тут промислову діяльність.

Згідно з реформою 1861 року Ободівські селяни до укладення викупної угоди повинні були сплачувати або виконувати відробіткову ренту. За польові землі й угіддя корінного наділу 13 крб. 58 коп. на рік , або чоловіки з кожного двору змушені були відробити панові влітку 50 днів та 32 дні зимою. За кожну десятину додаткового наділу встановлювалась платня – 3 крб. 20 коп., до того ж, 12 з них – улітку. Поміщикам належало виключне правило користування лісом. На знак протесту селяни відмовлялися виконувати повинності на користь поміщика. 27 травня 1861 року до Ободівки прибув каральний загін для приборкання селян…

У 1749 році на кошти прихожан в Ободівці була збудована дерев’яна трикупольна церква. У 1846 році, в спекотний день, всі три купола рухнули всередину храму. Тому у 1847 році почато будівництво нової цегляної церкви на іншому місці, відведеному поміщиком. Весь матеріал для будівництва давав землевласник, а робітників поставляли селяни. У 1854 році храм було завершено і освячено 12 вересня (по старому стилю) в честь Успіня Пресвятої Богородиці. У 1873 році у ньому був оновлений іконостас. До числа місцевих святинь належала Козельщанська ікона Божої Матері, яка в народі іменувалась «Вратарницею».

У 1877 році в Ободівці відкрито однокласне народне училище, яке згодом (1902р.) перетворене на двокласне. У 1909 році у ньому навчалось 204 учні, а 16 учнів відвідувало церковно-приходську школу. Всього ж в Ободівці того часу налічувалось понад 570 дітей шкільного віку.

На 1897 рік в Ободівці налічувалось 928 дворів, католицький костел, 2 єврейських молитовних будинка, училище, лікарня, аптека, цукровий, цегельний заводи, 9 водяних млинів, 2 олійні, паровий млин. Ці підприємства та установи належали Собанським і здавалися селянам в оренду.

Після революції 1917 року маєток Собанських був сильно розорений бійцями Червоної армії та місцевими жителями: дах зірваний, вікна та двері вибиті, меблі розтрощені і розграбовані. Актом від 25 вересня 1920 року весь маєток з майном був переданий Ободівському повітовому відділу народної освіти для трудової школи, при якій організовувались агрономічні курси.

Господарство велось як попало. Приміщення варварськи знищувалось, а будматеріали йшли в обмін на продукти. Від попереднього господарства нічого не залишилось, крім обшарпаних будівель.

З серпня 1924 року в маєтку поселились бійці кінармії Котовського, організувавши тут «Бессарабську комуну». Палац, який нараховував 77 кімнат комунари вважали непридатним для житла через великі розміри приміщень. В кінці 1920-их років комунари добудували одноповерхову частину палацу, яка утворювала внутрішній дворик, другим поверхом. Невдовзі у палаці відкрився будинок відпочинку для командного складу 2-го кавалерійського корпусу.

На поч. ХХ століття ободівчани брали участь у масовому селянському русі (протягом 1905-1907рр). у 1917 р був створений ревком, а в 1918 р. Ободівка була окупована айстро-німецькими військами. У листопаді 1918 р у селі відновлено радянську владу. У травні 1919 року в Ободівці діяла банда Зеленого, яка знищила біля 300 євреїв.

Впровадження в життя земельної продовольчої політики комуністичної партії проходило в умовах жорстокої боротьби. Після того, як у 1919 році пройшла хвиля єврейських погромів, почалась травля Ободівки, як бандитського гнізда. Почалась помста однієї частини населення проти іншої, караються і розстрілюються невинні люди. На Ободівку посипались підставні доноси і в село почали являтись представники різних ЧК та Особливих Відділів, які арештовували і забирали підозрюваних з собою деколи за 100 і більше кілометрів, не даючи можливості захистити себе, не розкривали імен донощиків, даючи їм можливість таким чином зводити особисті рахунки.

У селі була введена система при якій, в разі прояву дій, направлених проти радянської влади, покарання несли ні в чому не винні «відповідачі». Списки «відповідачів» формувались на основі подвірних списків, які складались ще за Собанських. Сюди відносились господарі, у яких було найбільше десятин землі та значне поголів’я худоби. Списки були застарілі і далеко не всі, занесені до них сім’ї, мали таке ж матеріальне становище, яке мали при Собанських. Землі одного господарства на той час могли бути розділені на кількох спадкоємців і становили меншу кількість десятин, ніж середні угіддя ободівських селян. Для звершення «правосуддя» серед «відповідачів» проводили жеребкування і кому випав жереб, той отримував покарання – смертний вирок. Щоб уникнути цього, рятуючи життя «відповідачі» з сім’ями тікали в ліс, туди ж йшли і сім’ї вже розстріляних.

З 1920 року у селі утвердилась радянська влада , було засновано комітет незаможних селян, виконком, ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Населення села у вересні 1920 року становило 4698 чоловік.

З березня 1923 року Ободівка стала райцентром. Крім районного будинку культури, в селі діяли ще два клуби, три бібліотеки, була семирічна школа, а також школа лікнепу, створений дитячий будинок, відкрито дитячі ясла. У цьому році відновлено роботу цукрового заводу

У 1922 році, в листопаді-грудні, в Ободівці перебував 17 кавалерійський полк 2-го кавалерійського корпусу Г.І.Котовського. На його прохання до уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки, було прийнято рішення про створення в Ободівці Бессарабської сільськогосподарської комуни. З серпня 1924 р., після смерті Котовського, комуна стала називатись його ім’ям.

Комунарам вдалося зробити багатогалузеве господарство. Поряд з рільництвом у комуні була велика молочнотоварна ферма високопродуктивних корів симентальської породи, фруктовий сад на площі 50 га, пасіка на 200 вуликів, макаронна фабрика, повидлоробний та виноробний цехи, млин, молокозавод, сушила для фруктів, Баланівський ставок. Комунари розводили племінних коней, мали великі плантації винограду. Господарство комуни в цілому було рентабельним, щорічно з 1929 року комуна отримувала 250-350 тис. крб. чистого прибутку. Побудували корівник, фабрику-кухню на 1000 місць, селище для комунарів. Було придбано динамо машину і 7 листопада 1924 року запустили свою електростанцію.

Колективізація селян супроводжувалась в Ободівці масовими конфліктами між членами колективних господарств і одноосібниками. З метою знищення комуни заможні селяни підпалювали насіння для посіву, затруювали комунарські посіви, а весною 1925 р закрили заставки мостів греблі, що привело до її прориву і зіпсування млина.

У 1926 році було організовано товариство по спільній обробці землі (СОЗ), а весною 1929 року - перший колгосп. З 1931 року відкрито макаронну фабрику. В селі була своя пекарня, електрифікований інкубатор, млин, цегельня, механізовані майстерні. З 1926 року у селі функціонувала лікарня, жіноча та дитяча консультації. Між тим, в Ободівці проходила і культурна революція. Восени 1926 року були організовані школи по боротьбі з неписемністю, а в 1930 році був відкритий вечірній рабфак Кам’янець-Подільського інституту соціального виховання з чотирирічним строком навчання. Проіснував він до 1934 року – до організації в Ободівці середньої школи. Восени 1927 року організовано 4-річну сільськогосподарську школу на 222 чоловіки. До 1937 року в Ободівці повністю ліквідовано неписемність.

У січні 1932 року в селі створена МТС в складі 117 тракторів, 17 комбайнів та невеликої кількості простих збиральних машин. Це значно посилило допомогу держави колгоспам. У 30-х роках в Ободівці було 5 колгоспів: ім.. Котовського, ім. Червоної Армії, ім.. Калініна, «Нова громада», ім.. Кірова. У 1932 році ободівчани почули радіо. У 1939 - запрацювала сільська електростанція і Ободівка була повністю електрифікована.

Політбюро ЦККП(б)У оголосило лютий ударним місяцем закінчення хлібозаготівель. До 1 березня 1932 року із 3793 колгоспів області аванс видали лише 58%, у 8 районах розрахунки із колгоспами і не починались. Тому колгоспники відмовлялись працювати, а весняна посівна компанія наближалась. Коні – основна тяглова сила – гинули. Тільки за грудень 1931 р. – лютий 1932 року в Ободівському районі переробили на ковбасу та відправили у Київ 1000 коней. Не в кращому становищі знаходились і люди. Окремі колгоспи почали організовувати громадське харчування. Черпак супу і 200-400 грам хліба видавалися тільки працюючим. Як правило, батьки хліба не їли, а відносили дітям, тому працездатність падала. Крім тих бід, що приносили народу рішення найважливіших партійних і державних установ, над селом шаленів терор. Арештовували, судили, кидали до в’язниць, розстрілювали, висилали за межі республіки «злісних боржників перед державою» - голів колгоспів, рахівників, бригадирів, комірників та інших представників сільського активу. Незважаючи на найжорстокіші заходи, підняти рівень хлібозаготівлі так і не вдалось. Все зерно було вивезено із колгоспів, із селянських комор.

На сьогодні ми ще маємо можливість спілкуватися з людьми, які пережили ті страшні часи. На жаль, їх спогади - це враження маленьких дітей. Основна частина ще живих свідків - це, на той час, діти віком від 1 до 10 років. Більшість з них згадує лише жорстоких людей зі шпичками в руках, які приносили сльози в людські домівки. Їх прізвища та клички без запинки називають і зараз: Куриленко, Бахін, Гукал Ілля (Люша Боба), Свистун Федір, Безверхній Герман, Гуменюк Анастасія, Кукумань, Ляшок…

Через 8 десятиліть пам'ять очевидців відновлює прізвища жертв страшного голоду 1932-33 років. Більшість з загиблих назавжди залишаться невідомими. Немає жодного документа про кількість загиблих ободівчан. Зі слів старожилів села, під час евакуації в період Великої Вітчизняної війни, всі документи були знищені. Не залишилось жодних письмових свідчень періоду 1932-33 рр. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, годі було почути бодай слово про найбільшу з несправедливостей, заподіяних нашому народові. Займались цією проблемою лише поодинокі ентузіасти. У 90-роках, головою сільської ради, Городенським Іваном Степановичем було зібрано понад триста прізвищ односельчан, загиблих в роки голодомору. На жаль, ці списки не збереглись. Працівниками музею та учнями Ободівської загальноосвітньої школи, протягом останніх років зібрано 68 свідчень очевидців голодомору, з яких встановлено 65 прізвищ загиблих. В Ободівці, в числі перших в Вінницькій області, в 1993 році, до 60-ти річчя цієї жахливої події , був встановлений пам'ятник на кладовищі, де поховані жертви голодомору.

У 1936 році в Ободівці почав організовуватись контрреволюційний повстанський загін. Метою організаторів була організація масового руху за створення незалежної Української держави. До його складу увійшли: директор цукрового заводу Комаров В.О., директор МТС Гавіловський К.П., завідуючий відділом наросвіти Цвігун Д.І., директор заводської школи Дмитрик А.І., вчителі Голубенко П.Ф, Немировський Ф.Є, Белінський С.В., Козин Г.І. та ін.. Діяльність загону була придушена, багато з учасників були репресовані співробітниками НКВС.

Великим випробуванням для села, стала Велика Вітчизняна війна 1941-1945 р..

З перших днів війни більше тисячі ободівчан пішли на фронт. Ободівський райком партії доручив бувшому комунару Дризі евакуювати колгосп. Були знищені архіви, розданий колгоспниками цукор та інша продукція. Все те, що з таким великим трудом створювалося комунарами і колгоспниками з 1924 по 1941 рр. було загублено війною.

28 липня 1941 року в Ободівку ввійшли німецькі і румунські військові частини. Окупанти встановили режим терору. В райцентрі і селах району гітлерівці знищили 108 мешканців.

У листопаді 1941 року єврейський квартал був перетворений на гетто, у нього та на ферми було заселено тисячі в’язнів, пригнаних з Бесарабії та Буковини. Згідно з висновками Комісії з розслідування злочинів нацистів на окупованих територіях , в Ободівці було знищено близько 11 тисяч євреїв.

На початку 1943 року в Ободівці виникли підпільні групи – на цукровому заводі, в МТС, на Дубино-Верхівському відділені радгоспу, у Торканівці, Бережанці.

В той же час в Ободівку прибув уповноважений по організації підпільної боротьби проти окупантів А.В. Квашенко.

Не довелось дожити до кінця війни Квашенкові А.В. Разом з найближчим помічником Кондрат’євим Ф.М. він був вбитий зрадниками, що проникли до підпільної організації. Проте підпілля продовжувало діяти на чолі з Гаврильченком З.Я., Уродою Г.З., Каквалідзе А.Я. і Козаком Ф.Д. В експозиції представлені фотографії членів ободівського підпілля: Козак Ф.Д., Урода Г.З. з дочкою, Грабчак Ф.І., Яценко О.І., Рябошапка Г.Я., Стороженко Л.М., Савранчук Л.І. та інші.

14 березня 1944 року військами 2-го Українського фронту Ободівка була звільнена від окупантів. Багато ободівчан влилися в частини Червоної Армії і пройшли дорогами війни до Бухареста, Будапешта, Праги, Вени, Берліну.

Пам’ятник загиблим воїнам, поставлений в центрі села, знайомить з поіменним списком людей, що не повернулись додому з фронту.

Колгоспи села після звільнення від окупантів були в надзвичайно зруйнованому стані. Втрати колгоспу ім.. Петровського склали 2327439 руб, ім.. Червоної Армії – 17860220 руб, ім.. Калініна – 2732321 руб, ім.. Кірова – 5676734 руб, ім.. Котовського – 5 млн руб. З великими труднощами прийшлось відновлювати господарства. Звозили коні від колгоспників, які зберігались у них на час війни. В посівних і збиральних кампаніях велику роль відігравала Ободівська МТС, яку допомогла відновити держава. Головою колгоспу ім.. Котовського обрали Ревіку Івапна Пилиповича. Важка пора випала на його долю. 10 років трудився він для відновлення зруйнованого війною господарства, одного з перших колгоспів на Поділлі. І колгосп став набирати довоєнної сили.

У 1950 році для ефективнішого використання техніки і рівномірного навантаження на працюючих, прийняли рішення об’єднати 5 господарств Ободівки в один колгосп ім.. Котовського.На той час секретарем райкому партії Ободівського району був Шиндін І.П., головою райвиконкому – Бортко Н.Х. Працюючих у колгоспі – 884 чоловіки. Господарство розвивалось дуже повільно і тільки у 1953 році, коли уряд прийняв рішення по крутому підйому виробництва, господарство колгоспу стало розвиватися пришвидшеними темпами. Грошові доходи склали 1341411 крб, на трудодень видавали 3 крб 50 коп, натурою – 700 г.

Вже у 1957 році урожай пшениці складав 20 ц з га, цукрового буряка – 220 ц з га. З 1961 р. по 1968 р. головою колгоспу працював Невеличко А.К. За його головування набагато виросла і стала стійкою урожайність, виросли показники у тваринництві, збільшилось поголів’я великої рогатої худоби.

У 1954 році у селі з’явилась ткацька фабрика. Ободівські ткалі на ручних верстатах виготовляли килими, доріжки, покривала. Керівником підприємства було призначено Гітера Михайла Аврамовича і працювало тут 88 робітників.

У 1959 році Ободівський район було реорганізовано і село увійшло до Тростянецького району. В цей рік у селі відкривається школа-інтернат. В ознаменування 35-річчя заснування комуни і 25- річчя створення колгоспу у 1959 році було відкрито музей історії Бесарабської комуни. У 1964 році музею присвоєно звання народний.

У 1964 році Ободівська ткацька фабрика, за наказом Управління легкої промисловості, була перепрофільована на швейну. Після проведення великої реконструкції підприємство почало виготовляти 56 видів продукції.

У 60-их роках в Ободівському сосновому лісі відкрито три піонерські табори: ім.. Котовського, «Лісовий куточок» та «Колос». Щоліта у них оздоровлювалось біля 10 тис. дітей Вінницької області.

Доброю славою користувалась у той час і Ободівська райлікарня. Поліклінічне відділення облаштоване на 400 відвідувачів за зміну, рентгенкабінет, лабораторія, педіатричне, терапевтичне, неврологічне, гінекологічне, лор та хірургічне відділення, електрокардіологічний, фізкабінет, кабінет лікувальної діагностики, ванни.

Важливим підприємством села була «Сільгосптехніка». Майстерня, збудована у 1968 році, обслуговувала вісім навколишніх колгоспів. У майстерні працювало 125 робітників та 26 інженерно-технічних працівників.

Логін: *

Пароль: *